Цікаве поряд

Джерело ілюстрації:
graphics.in.ua

"Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, " - говорив мудрий поет і мислитель Максим Рильський.

      І це справді так. На цій сторінці я хочу розповісти про історію свого краю - смт Чернігівки, Запорізької області.

1. Загальні відомості: 

Джерело ілюстрації:

ukraina.turmir.com

       Чернігівський район розташований у центральній частині Запорізької області. Його площа становить 1,2 тис.км       Більша частина знаходиться на Приазовській височині. Межує з Токмацьким, Пологівським, Куйбишевським, Бердянським, Приморським, Приазовським районами Запорізької області.

      На території району розташований 41 населений пункт, що підпорядковані одній селищній і 11 сільським радам. Чисельність населення становить 18,9 тисяч чоловік, в тому числі: міське – 6,3 тис. чол.., сільське – 12,6 тис. чол.

    Поблизу   с. Новополтавка Чернігівського району бере початок найдовша річка області – Молочна із притоками Юшанли, Каїнкулак, а також третя за розмірами річка Приазов'я – Обіточна.

      Багатий район одними з найбільших родовищ гранітів у нашій області: Новополтавським та Стульневським. Розвідано Новополтавське родовище апатитів, які є сировиною для виготовлення фосфорних добрив. Воно відноситься до найбільших в Європі. Поряд з апатитами розвідано поклади уранових руд. 

      Район є сільськогосподарським. Спеціалізується на вирощуванні зернових культур (пшениця, ячмінь) та соняшнику, у тваринництві – великої рогатої худоби.

2. Історія заснування:

       Заснували Чернігівку в 1783 році переселенці з Чернігівського воєводства — жителі сіл Великі і Малі Бубни, Меджери, Рогинець та інші (нині Роменського району Сумської області). Звідки й відповідна назва. Першими осадчими (поселенцями) були Іван Панасенко, Максим Крутько та Василь Савченко. На початку ХІХ століття в 1802 році сюди переселилися селяни з Катеринославської, а в 1804 — році з Могильовської губерній, останні ще й заснували с. Могилянськ (Могиляни).

      У 1806 році в селі проживало 2078 мешканців. У 1838 році село стає волосним центром і в ньому в 656 дворах проживає більше 4 тис. мешканців. 

 3. Прапор  та герб Чернігівського району

          Прапор -це офіційний, відмітний, символічний знак єдності селища та сіл району. Це прямокутне полотнище двох кольорів: зеленого, що символізує надію, достаток, волю та малинового свободу, вільність, незалежність Запорізького козацтва, активність, силу, піднесеність, благородство почуттів, творення нового. У лівій частині прапора зображено Герб району.  

           Основою Герба є щит жовтого кольору, що символізує непохитність та життєздатність. 

          На фоні щита розгорнута книга на фоні шестерні – символізує навчальний заклад, розташований на території району, що готує спеціалістів для сільського господарства. 

          Щит обрамляють віти лавра – символ бойової та трудової слави району, та віти дуба – символ сили, мужності. 

          Голуба стрічка – символ річки Молочна, що бере початок на території району.  Качани кукурудзи та колоски пшениці є основними культурами та символом достатку.

          Над щитом силует Синьої гори, де добувають граніт. 

 Все це відтворюється та гармонійно поєднується під лагідним промінням сонця.

 4. Історія заселення території

               Перші землеробські поселення слов'ян, які входили до складу об'єднання ранньослов'янських племен антів, з'явились у перших століттях нашої ери. У ІХ ст. землі району разом з іншими землями Запорізької області були у складі давньоруської феодальної держави Київська Русь. 

З ХІІІ ст. вся територія району входить до складу монголо-татарської Золотої Орди. З утворенням у Х V столітті Кримського ханства, землі району відійшли до нього.

           За часів існування Запорізького козацтва чернігівські землі належали Єдичкульській орді ногайських татар. До складу Російської імперії землі району увійшли після завоювання Криму та розорення Запоріжжя військами цариці Катерини ІІ. 

           Наприкінці 70-х років Х V ІІІ ст. почалося заселення території сучасного Чернігівського району. Ця територія входила до Бердянського повіту Таврійської губернії. Волосний розподіл час від часу змінювався. Північну частину Бердянського повіту заселяли козаки. Тут було багато козацьких зимівників та хуторів. Сюди також переселялися селяни з Полтавської та Чернігівської губерній.  

        Вздовж лівого берегу р. Молочної селилися німці-меноніти. Так були засновані села Богданівка (Гнаденфельд), Калинівка (миза Штейнбах), Панфілівка (Марієнталь), Просторе (Гросвейде), Олександрівка (Александрталь), Довге (Континусфельд), Розівка (Руднервейде), Владівка (Вальдгейм, Гіршау), Ланкове (Ландскроне). 

         У другій половині ХІХ ст. на території Чернігівського району сформувались 4 волості: Гнаденфельдська, Новомихайлівська, Попівська та Чернігівська, куди входило 27 поселень, селищ та хуторів. 

   Збереглися будинки німців-менонітів.

Будинок німців-менонітів

Одна з перших шкіл

       Перша школа в Чернігівці була відкрита в 1833 році, коли загальна кількість населення складала майже чотири тисячі  мешканців. На початку ХХ ст., коли населення Чернігівки перевищило 15 тисяч жителів, в селі нараховувалося 7 земсько-початкових народних училищ, церковно-приходська і три школи-грамоти . Місця для всіх бажаючих навчатися було недостатньо. Більше половини дітей шкільного віку були неохоплені навчанням. Частково цю проблему було вирішено з побудовою 1906  році нової двоповерхової школи, в якій одночасно могли навчатися більше 500 учнів. Школа була побудована за останніми найкращими зразками. Як навчальний заклад це приміщення функціонувало до 1973 року, часу побудови нового приміщення школи.

Перша повітова лікарня

           З кінця ХІХ ст. в Чернігівці функціонувала лікарня, в якій з 1914 році працювали один лікар, три фельдшера та одна акушерка. Земським лікарем на Чернігівській дільниці був Ткачевський І. В.

5. Чернігівка у роки війни:

Чернігівку було звільнено від гітлерівців  у ніч з 17 на 18 вересня 1943 року. В її визволенні брали участь воїни 2-ї гвардійської армії генерала – лейтенанта Г. Ф. Захарова в складі 151 – ї стрілецької дивізії ( командир генерал – майор Д.М. Підшивайлов), 3-ї гвардійської стрілецької дивізії ( командир генерал – майор Цаліков К. А.), 10 –ї гвардійської каварерійської дивізії ( командир генерал – майор Міллеров Б.С.). Визволяючи селище загинуло 324 радянських воїни, вони поховані у трьох братських могилах в різних частинах селища, на яких встановлено пам'ятники. 

Меморіал воїнам визволителям
смт Чернігівка

  Чернігівці-Герої Радянського Союзу: А.М.Темник,Г.С.Волошко, І.Д.Мерзляк, І.В.Дубінін
                                                                                                                                                                   

Його ім'я носить одна із шкіл селища Чернігівка

Абрам Матвійович Темник

А.М.Темник

      Народився у 1907 році в селищі Чернігівка Бердянського повіту Таврійської губернії  в сім‘ї  коваля. Після закінчення семирічки Абрам працював на олійниці, звідти пішов в Червону Армію, а згодом був прийнятий у військове училище. Після закінчення училища він закінчує військову Академію ім. В. І. Леніна.

      Перше бойове хрещення одержав у боях з японськими загарбниками на озері Хасан, хоробро бився він з самураями на річці Халхін – Гол, де отримав першу нагороду – орден Бойового Червоного Прапора.

    Велику Вітчизняну війну Темник зустрів під Гродно, де служив командиром протитанкової артилерії. У 1942 році  він разом з товаришами бився з ворогом на Смоленщині. Нагороджений трьома орденами Бойового Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького другого ступеню, орденом Червоної Зірки і медаллю “За оборону Сталінграду» . Командував 1-ю гвардійською танковою бригадою 8-го механізованого корпусу 1-ї танкової армії. Був поранений у бою біля Сілезького вокзалу ( м. Берлін) 28 квітня 1945 року, а 29 квітня 1945 року помер від ран.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 31 травня 1945 р. А. М. Темнику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поховано в Берліні. На батьківщині встановлено погруддя героя. Ім'я  А. М. Темника присвоєно Чернігівській загальноосвітній школі І – ІІІ ст., одна з вулиць носить його ім'я.

                                                                                                                                                             

          Знаменитості, які побували в Чернігівці:
             

                           Олександр Іванович Покришкін    

О.І.Покришкін

       

   
 Навіки рідною залишилася Чернігівка для найвідомішого радянського аса, тричі Героя Радянського Союзу, Олександра Івановича Покришкіна. В 1941 році він відступав через Чернігівку, де, виходячи з оточення, змушений був спалити свій літак. А в 1943 році звільняв територію району від фашистів. Із січня по травень 1944 року дивізія, в якій служив Покришкін стояла на відпочинку в Чернігівці. У своїй книзі « Небо війни» щиро згадує про Чернігівку.

                                                                                                                                                                                                                     
                                                               Визначні місця:

Токмак-Могила або Синя гора(307м)

 

      Це другий в області за висотою (307 м над рівнем моря) гранітний залишок Приазовського кристалічного масиву, що є пагорбом висотою 55 метрів і знаходиться на схід від с. Новополтавка Чернігівського району на підвищенні, звідки починаються і в усі боки течуть річки: Кальчик, Берда, Обіточна, Токмак, Конка, Гайчур, Токмачка, Каїнкулак.
     Гора Могила Токмак занесена до природоохоронного фонду Запорізької області й вважається пам`яткою природи місцевого значення. Площа цієї заповідної території всього 3 га, заповідний статус отримала в 1968 році.
     Щодо назви, то крім Токмак-Могили, відомої запорозьким козакам під цим іменем ще з ХVІІ століття, слово «токмак» входить в найменування річки Токмак, міста Токмак на Запоріжжі, міста Токмак в Киргизії і мису Токмак на півострові Мангишлак в Казахстані та ряду інших населених пунктів, заснованих пізніше.
     Значення слова «токмак» у найменуванні цієї могили (його їй дали, очевидно, ще перші загони татаро-монголів, які з`явилися у Приазов`ї в ХІІІ столітті) не встановлено.
     У ХІІІ-ХV століттях Токмаком називався улус Джучі (батька Батия), що займав тоді величезну територію від Іртиша і на Захід, до тих місць, «куди ступить копито монгольського коня». Така назва улусу відомого полководця, яким був старший син Чінгісхана Джучі, походить від слова «ток» – ситий, насичений, а «токмак» – насичені, такі, що мають вдосталь їжі.
     Одна із легенд так пояснює походження назви гори Токмак. «Колись давно на горі жили гайдамаки Токмак, Куляба, Гнідий. Між ними найсильнішим та найвідомішим навкруги був Токмак, тому й гору названо його ім`ям».
     А відомий краєзнавець Я.П. Новицький зібрав такі свідчення про Токмак Могилу, що дійшли до нас з далекого 1879 року.

     «Більмак і Токмак – це високі могили, далеко з них видно всі округи. Перед заходом сонця, як вийдеш на них, то видно м. Оріхів, с. Жеребець, с. Токмак, Кам`яні могили під Темрюком і багато інших могил і слобод.
     Після запорожців біля Токмак-Могили стояли ордою кимлики (калмики) і ногайці. Тут вони пасли овець, худобу. Було, проїздом чумаки як підвернуть до їхнього коша, то вони їх приймуть за гостей, годують, а як минуть і стануть у степу, то їх почитають за неприятелів і грабують.
     Колись на великих могилах стояли мамаї (баби), лицем на схід. Їх ставили татари, бо вони й обличчям схожі, й на них шапки їхні».
     Могила Токмак бачила багато подій з історії нашого краю. За свідченнями історика Д. І. Яворницького за 100 метрів від підніжжя Могили Токмак пролягав найбільший торговий і військовий шлях Південної України – Муравський шлях, який ішов з Перекопу, через Молочну, Конку на річку Вовчу й далі на Білгород. А ще раніше ця могила бачила битви руських дружин з половцями, була свідком, як ішли дружини Руських князів у травні 1223 року через річку Молочна й Токмак на річку Калку, де відбулася відома битва з монголо-татарами. Після розпаду Золотої Орди у 1449 році утворюється Кримське ханство, а у верхів`ях річки Молочна кочують ногайці. Розбійницькі напади на мандрівників і грабіжницькі набіги на територію України, Польщі, Росії складали основне джерело існування кримських татар і ногайців.
    Використовуючи Муравський шлях, Кримська орда з Перекопу по р. Молочна через Ногайські кочовища прямувала до витоків р. Кінська в районі Токмак Могили, де об`єднувалася з ногайцями, і потім вони рухалися Чумацьким шляхом, переправлялися в районі Кічкасу через Дніпро і вторгалися на територію України. Повертаючись з набігу, кримці і ногайці доходили до урочища  Кара -Тебень, що знаходилося біля Конки. Там вони ділили полонених, «ясир».
     На мою думку, ця місцевість знаходиться на південний захід від Могили Чорна, яку ногайці назвали «Каратюбе», вона знаходиться поблизу с. Салтичія Чернігівського району. Потім ногайці й кримські татари розділялися і йшли до Кінбурну і Перекопу для продажу рабів. Історики вважають, що внаслідок таких походів у кінці ХV-ХVІ ст. в полон було взято від 300-500 тис. чоловік. Таким чином, у ХV-ХVІІ столітті Україна перетворилася, по суті, на «східно-європейську Африку», ставши свого роду «заповідником» для татарських людоловів.
     У відповідь частими бували козацькі засідки у верхів`ях Токмак-Молочної на  Муравському шляху, яким татари ходили грабувати Україну та землі Москви. Легендарний кошовий отаман Іван Сірко робив системні походи проти Кримського ханства в 1667,1675 роках. Інколи запорожці йшли до бродів Сиваша  Муравським шляхом вздовж річки Молочна та Могили Токмак.
     Саме на сході Чернігівського району було прокладено суходільний шлях запорозьких козаків, які після важкого виснажливого волоку з річки Берда чи Молочна в річку Кінську поверталися на Січ після морських походів на турків і татар, як то гетьман Сагайдачний восени 1616 року. А після російсько-турецької  війни в 1678 році командуючий військами Приазов`я і Кубані О. В. Суворов призначив козацькі пости з кіньми, які охороняли поштовий шлях на «вершині» р. Молочна (біля Могили Токмак).
     Ходили Муравським шляхом і чумаки. Одна із чумацьких криниць до цих пір тамує спрагу жителям села Новополтавка. По цьому шляху прийшли на територію краю перші поселенці з України (кріпаки, козаки). Могила Токмак на цьому шляху була початком землі «Таврія», а там – Земля і Воля!
      У роки громадянської війни поблизу Токмак Могили пролітали швидкі загони батька Махна,  армії білих і червоних. У роки Великої Вітчизняної війни ця Могила була орієнтиром для радянського аса О.І. Покришкіна під час звільнення Таврії.
Як і всяке чудо, Могила Токмак оповита легендами. Перші поселенці називали її Сивою Могилою. Можливо, тому, що біля її підніжжя були поховані останки турецьких яничар. А можливо тому, що височіла серед безкраїх степів і здалеку здавалася сивою. Хто знає…
     «На вершині гори, – розповідає легенда, – є на камені відбитки ніг. То сама Матір Божа пройшла тут босоніж і залишила сліди». Святим місцем вважали люди гору Сиву і ходили вклонятися тим слідам.
     Час зробив свою справу – сонце і вітер стерли відбитки,  вітер наніс ґрунту – зараз гора майже вся вкрита степовими травами. Серед цих трав зустрічається і тюльпан гранітний та сон чорніючий.
     Інша легенда розповідає, що щасливий буде той, хто на Сивій Могилі знайде золото, заховане в надрах землі. І не раз жителі навколишніх сіл, нишком, заступами, довбали тверду породу, в надії знайти щастя. Та, крім каміння, тут нічого не було…

     У радянський період жителі навколишніх сіл почали називати Могилу Токмак Синя Гора, таку ж назву дали й залізничній станції поблизу неї. Біля підніжжя Могили Токмак знаходиться промзона ВАТ «Новополтавський кар`єр», продукція якого (щебінь, відсів) користується попитом не тільки в Україні, а й за її межами.
   Поблизу Могили Токмак було виявлено багаті поклади апатитів.
      Здається, скільки ми не жили б, які події не відбувалися б на цих землях, які пристрасті не палахкотіли б, а вона стоятиме – мудра, спокійна і, як ото кажуть, собі на думці. Якщо, звичайно, люди поступово не зрівняють її з праматінкою-землею...

                                                                                                                                                         

Урочище "Скелі"

  «Скелі»цікаве тим, що на схилах правого берегу ростуть на піщаних  грунтах  рідкісні  первоцвіти , і  якщо  ви  потрапите сюди  у  квітні  чи  на  початку травня, то перед вашими очима засяют жовтими фарбами тюльпан гранітний і  адоніс весняний, темно-фіолетовими - сон чорніючий, голубими - гіацинтик блідий та  біло-серебристими -  ковила. Далі можна побачити ряску Буше та тюльпан дубравний.
     На схилах можна побачити невеличкі балочки, які ведуть до річки. Поряд з річкою над скелею раніше було джерело з прохолодною водою, але його після весняного паводку 1996 – 97 р. засипало камінням.
     Спустившись на дно урочища перед вами постає невисока скала, яка у місцевих мешканців має назву “Баба”( за своєю схожістю з кам'яними половецькими бабами) або “Чортів палець”.

                                                                                                                                                                    

Храм Архистратига Михаїла

Храм у селі Верхній Токмак збудований 1863 році і є єдиною культурною спорудою, що збереглася в Чернігівському районі під час атестичної вакханалії часів радянської влади. На стінах храму збереглися історичні фрески. У 2008 році на території храму було облаштовано й освячено Святомихайлівський жіночий монастир.